Кліматична справедливість без гендерної неможлива: феміністичний погляд на клімат
Переклад з німецької Нелі Ваховської
По всьому світі феміністичні активіст*ки піднімають голос і проводять великі та малі заходи за кліматичну справедливість, права жінок і людей. Їхні протести гучні й різноманітні. Часто кліматичні протести у своїх громадах очолюють феміністки*, корінні активістки*, жінки кольору, транс*персони. Однак усі вони мають спільну позицію: зміни клімату не можна розглядати як окрему, ні з чим не пов’язану кризу. Це симптом зростання наших індустріальних суспільств і того, як вони поводяться із Землею.
Тому кліматична політика має фокусуватися на суспільствах і їхніх структурних аспектах, включно з гендерними відносинами. Жінки і чоловіки – це не гомогенні групи, гендер також не є ні незмінним, ні бінарним. Попри це гендер вирішальним чином визначає суспільні ролі й призводить до традиційних ієрархічних відмінностей, розповсюджених по всьому світі. Наслідком цих нерівностей, серед іншого, є системні відмінності у баченні кліматичних змін. Звісно, свою роль у цьому відіграє не лише гендер – він накладається на інші соціальні виміри, як-от клас, «раса», вік, інвалідність. Усі ці чинники призводять до потенційного упослідження чи привілеювання людей і впливають на їхню здатність пристосовуватися до наслідків кліматичних змін.
По всьому світі жінки більш обмежені у правах та доступі до ресурсів і влади, як і до можливостей саморозвитку. У кліматичній політиці до їхніх голосів досі також мало дослухалися. Системна глобальна несправедливість, патріархальні структури, нерівний розподіл доглядової праці, систематичні перепони та відмінність потреб жінок і чоловіків призводять до політичних, економічних і соціальних нерівностей між статями.
Стосовно кліматичної кризи ці нерівності проявляються в тому, що жінки непропорційно більше страждають від негативних змін клімату. Насамперед маргіналізовані жінки* без доступу до публічної інфраструктури або в місцевостях, особливо сильно вражених кліматичними змінами, наприклад, у приморських регіонах. Здебільшого це ті, хто найменше відповідальні за зміни. Однак неправильно стереотипізувати жінок як більш уразливих, адже це нерівність у гендерних відносинах – розподілі влади, ресурсів та багатств – зумовлює їхню вразливість.
Це гарно ілюструє приклад життєво необхідного сільського господарства. Кліматична вразливість залежить від практик обробітку землі, насіння, доступу до полів і води, до сільськогосподарського обладнання, добрив, кредитів та ін. Однак жінки й чоловіки мають різний доступ і різні знання про ці речі. При цьому більшість дрібних фермер*ок – жінки. Якщо в кліматичній політиці пріоритетним вважати лише покращення технологій, це може ще більше посилити гендерну нерівність. Наявні гендерні відносини також призводять до того, що неврожаї, природні катастрофи й конфлікти, хвороби, зумовлені зміною клімату, водна чи енергетична бідність по-різному впливають на жінок і чоловіків. Якщо у кліматичній політиці не буде враховано гендер, наявні нерівності можуть іще поглибитися, а успіхи на шляху до більш справедливого суспільства – відкотитися назад.
Згідно з дослідженням Міжнародної організації праці 2018 року, жінки й дівчата по всьому світі щодня виконують по 12,5 млрд годин неоплачуваної доглядової праці, що призводить до величезної економічної нерівності. Кліматична криза ускладнить доступ до харчів, води, деревини, а ситуація з хворобами погіршиться. Це, своєю чергою, іще збільшить кількість неоплачуваних догляду та турботи, що негативно відіб’ється на часовому ресурсі жінок та їхній здатності пристосовуватися до умов.
Погляньмо лише на залученість жінок* до процесів і рішень у сфері кліматичної політики, на те, які можливості їм доступні. Усюди, зокрема в енергетичному й транспортному секторах, жінок дуже мало. Станом на 2015 рік лише 12% міністерств охорони природи по всьому світі очолювали жінки*. Корінні жительки*, жінки з місцевих громад часто навіть не поінформовані про плановані кліматичні заходи або можливості до них долучитися, навіть якщо мали б отримувати офіційні повідомлення про це. Як наслідок, їхнє бачення й потреби часто не враховують. Якщо ми прагнемо сталих підходів, люди, яких безпосередньо вражають кліматичні зміни, мають завжди бути включені у процес прийняття рішень.
Однак гендерні відмінності не обмежуються вразливістю – їхній відбиток ми бачимо й у тому, які кліматичні заходи вважаються пріоритетними. Наявні ідеали жіночності й мужності й далі визначають суспільне споживання, наприклад, наше харчування або мобільність, що також впливає на наш індивідуальний кліматичний баланс.
Коли мова заходить про гендер, здебільшого йдеться про жінок. Однак чоловіки* також мають особливі вразливості, які слід враховувати. Та вирішальним є не лише визнавати гендерні відмінності, але й зважати на структурні аспекти, щоб трансформувати структури.
Якщо ми серйозно ставимося до кліматичної та гендерної справедливості, то нам терміново потрібна нова форма співбуття. Це передбачає більш справедливий розподіл доглядової праці й політичної, економічної та соціальної влади.
А ще йдеться і про визнання феміністичної боротьби за кліматичну справедливість. Перспектива інтерсекційного фемінізму може допомогти віднайти цю справедливість і розробити амбітну й трансформативну кліматичну політику.
Нанна Бірк працює в громадській організації «LIFE Bildung Umwelt Chancengleichheit e. V.» Там вона разом з іншими активіст*ками, серед іншого, бореться за гендерну справедливість у міжнародній кліматичній політиці.
Оргигінал тексту німецькою на сайті RLS.