Боротьба зі зміною клімату проголошується важливою ціллю у багатьох країнах, а енергетика – фокусом зусиль по боротьбі з кліматичною кризою. Поглянемо на те, як із цією проблемою працює влада в Україні.
Енергетична галузь забезпечує не тільки базові потреби населення та промисловості, а й відповідає за більшу частину викидів парникових газів. Боротьба зі зміною клімату проголошується важливою ціллю у багатьох країнах, а енергетика – фокусом зусиль по боротьбі з кліматичною кризою. Поглянемо на те, як із цією проблемою працює влада в Україні.
«Зелені курси» в Україні та світі
В 2019 році в США було представлено «Зелений новий курс», який концентрується на перевагах чистої енергетики, яка буде направлена на покращення громадського здоров’я, зменшення забруднення та створення нових робочих місць для всіх.
На відміну від прогресивного курсу з численними соціальними програмами, Європейська Комісія запропонувала свій «Європейський зелений курс». Він має створити Механізм справедливого переходу для допомоги вразливим регіонам, галузям промисловості та робітникам(-цям). Саме ця програма стала орієнтиром для України. Так було прийнято «Концепцію «зеленого» енергетичного переходу України до 2050 року», знану як «Український зелений курс».
Відповідно до плану, Україна має стати кліматично нейтральною до 2070 року — на 20 років пізніше за Європейський Союз. Як і в ЄС, Україна пообіцяла взяти курс на відмову від вугілля до 2050 року, яка має відбутися в соціально прийнятний спосіб. Проте, на відміну від США та ЄС, «український зелений курс» не передбачає конкретних кроків із забезпечення соціальної прийнятності «зеленого» енергетичного переходу. Ба більше, він обіцяє реформу соціальної допомоги, яка має «зменшити частку споживачів, що кваліфікуються на таку [соціальну] підтримку, до середнього рівня у країнах ЄС (не більше 10%)». Цікаво, що орієнтація відбувається на середній рівень частки пільговиків у ЄС, а не на рівень середніх європейських зарплат і рівня життя. Крім того, пропонується запровадити ще один «механізм захисту споживачів» — практичне застосування індивідуального банкрутства та реструктуризації боргів. Цю процедуру в Україні було застосовано вперше тільки в 2020 році.
Інший важливим орієнтиром у таких реформах стала «Енергетична стратегія України на період до 2035 року», яку прийняли ще у 2017 році. Відповідно до неї, першим етапом розвитку енергетики буде лібералізація конкурентних енергетичних ринків і обмеження державного втручання. А вже після такої дерегуляції – забезпечення сталого розвитку, зниження викидів парникових газів і розвиток відновлювальних джерел енергії. Ці заходи заплановано на 2026-2035 роки.
Отже, поточна енергетична стратегія свідчить про пріоритети розвитку енергетики, в центрі якої стоять приватизація та лібералізація, а не протистояння кліматичній кризі та стимулювання населення до енергетичного переходу, перевагами якого могли б користуватися всі.
Так, згадана Енергетична стратегія до 2035 року передбачає закриття вугільних шахт у наступні роки, однак дієвих соціальних програм для шахтарів вона не пропонує.
Як і передбачено Енергетичною стратегією, реформи з лібералізації ринку природного газу та електроенергії стали центральними подіями в енергетичному секторі України за останні роки. Запровадження оптових і роздрібних ринків призвело до різкого підвищення цін, внаслідок чого населення вийшло на протести проти «тарифного геноциду». Ці виступи змусили державу втрутитися і встановити граничну ціну на природний газ і фіксовану ціну на електроенергію. Однак, ці перехідні ціни на газ і на електроенергію встановлені на рівні вищому, ніж це було за регульованого тарифу до лібералізації. Водночас під тиском зовнішніх партнерів та кредиторів ці цінові обмеження можуть бути скасовані вже цього року, що можуть стати непідйомними для українців та призвсти до подальшого накопичення заборгованості за комунальні платежі. Це буде штовхати українську владу до нових кредитів, щоб перекрити бюджетний дефіцит.
Інтеграція до Європейської енергетичної мережі
Інтеграція Об’єднаної енергетичної системи України (ОЕС) до європейської мережі операторів ENTSO-E декларується пріоритетним напрямком співробітництва України та ЄС у сфері енергетики. Однак, ситуація в електроенергетичній галузі знову склалася не на користь споживачів. Державні підприємства «Енергоатом» і «Укргідроенерго» отримали з переходом до ринку спеціальні зобов’язання, за якими вони мають продавати електроенергію за наближеною до собівартості ціною для населення. Однак з переліку постачальник електроенергії для населення була виключена теплова генерація, більша частина якої належить українському олігарху Рінату Ахметову. Таким чином, контрольовані бізнесом теплоелектростанції матимуть можливість продавати електроенергію бізнесу за ринковою ціною, тоді як державні АЕС та ГЕС недостатньо фінансуються. Збитки з постачання електроенергії населенню тепер лягають цілком на платників податків.
Не менш важливим напрямком розвитку енергетики є відновлювальні джерела енергії. У 2020 році такі електростанції виробили 8,2% від загальної генерації електроенергії в Україні. Український «зелений тариф», за яким купують «зелену електроенергію» залишається найвищим у Європі. Проте державне підприємство «Гарантований покупець» має перед виробниками «зеленої енергетики» великі борги, внаслідок чого ситуація залишається напруженою. Заборгованість держави перед виробниками призвела також до того, що було прийнято рішення про ретроспективне зниження «зеленого тарифу».
Зрештою, незважаючи на те, що Україна бере на себе зобов’язання щодо енергетичного переходу та робить декларації про декарбонізацію, в центрі енергетичної політики стоїть приватизація та лібералізація енергетичних ринків, тягар якої знову лягає на населення. Очевидно, що в справжній трансформації влада не зацікавлена. Бо ж зовсім не обов’язково приватизовувати та роздроблювати цілісні системи для розвитку відновлювальних джерел енергії і скорочення викидів, з урахуванням потреб населення, а не бізнесу.
Марина Ларіна - експертка з проекту “Справедливий енергетичний перехід для України”