Роза Люксембурґ жила з 1871 по 1919 рр. Сьогодні її пам’ятають як видатну теоретикиню, публіцистку, авторку поетичних листів і незламну революціонерку. Живучи в добу клерикалізму, патріархату, мілітаризму, націоналізму і ханжества, вона прийняла низку рішень, незвичних для свого часу: в 17 років переїхала до Швейцарії, у 22 – заснувала власну партію, у 27 – захистила дисертацію й переїхала до Берліна; у 28 – стала головною редакторкою друкованого видання, у 33 потрапила у в’язницю (не востаннє), того ж року публічно розкритикувала Леніна і більшовиків. У віці неповних 48 років Роза Люксембурґ загинула.
- Еміграція у 17
Навчатися будь-що.
Роза Люксембурґ походила з кола освіченої буржуазії, яка, хоч і була не надто заможною, високо цінувала освіту й культуру. Роза народилася 1871 р. в ренесансному містечку Замость на Південному Сході Польщі. Через два роки її сім’я переїхала до велелюдної Варшави. Роза з відзнакою склала випускні іспити у школі та мріяла про вищу освіту. Батьківські плани віддати доньку заміж не здійснилися через малий посаг. 1888 року Роза отримала дозвіл виїхати до Швейцарії. Сьогодні її еміграцію назвали б феміністичним кроком.
- Таки не зоологія
Роза Люксембурґ захоплюється політикою.
Цюрих. Завдяки східноєвропейським студент_кам на неопалюваних мансардах цього швейцарського міста в останній третині ХІХ ст. постало таємне антикапіталістичне суспільство. На відміну від багатьох своїх товариш_ок із Росії та Польщі, Роза Люксембурґ була не вигнанкою, а бажаною гостею, яка переїхала сюди з власної волі. Спершу Роза вступила на зоологію, але через три роки перейшла на науки про державу. Вона захопилася чоловіком, а потім – політикою. Разом зі своїм коханим Лео Йоґіхесом і ще двома друзями – Юліаном Мархлевським та Адольфом Варським – вони 1893 року заснували партію Соціал-демократія Королівства Польського і Литви. 1905 р., незадовго до розриву, Роза написала Йоґіхесу: «… Ти зогидився мені як людина, яка навіки затягнула мене у цю кляту політику» [1]
1 Роза Люксембурґ Лео Йоґіхесу, 20 жовтня 1905, цит. за: Gesammelte Briefe, Bd. 2, 3. korr. und erg. Aufl., Berlin 1999, С. 209.
- Роза Люксембурґ виходить на європейську сцену
Рішення суперечити.
Захистивши дисертацію, 1898 року Роза переїхала до Берліна і запропонувала Соціал-демократичній партії Німеччини свої послуги як агітаторки у підконтрольних Пруссії районах Польщі. Так вона сподівалася вплинути також на процеси у підросійській Польщі. Однак усе пішло не за планом, і вже за кілька місяців Роза Люксембурґ несподівано опинилася на великій сцені німецької та європейської соціал-демократії: у брошурі «Соціальна реформа чи революція?» (1899) Роза публічно виступила проти ревізіоністської спроби Едуарда Бернштейна переглянути погляди Маркса. Цим молода мислителька кинула виклик одному з найбільших авторитетів лівиці: Бернштейн був упорядником спадку Маркса та Енгельса. Ще два роки тому Роза мусила просити про допомогу молодшу доньку Маркса Елеанору Маркс-Авелінг, щоб її партію взагалі допустили до участі у конгресі Соціалістичного Інтернаціоналу. У 28 років Роза Люксембурґ зі студентки-єврейки перетворилася на європейську мислительку, яка мала більше ворогів, ніж друзів. Переконання були для неї важливішими за відданість групі.
- Ясність за будь-яку ціну
Не давати затуляти собі рота.
Засновник німецького робітничого руху Фердінанд Ласаль стверджував, що найбільш революційним вчинком є «завжди голосно казати правду». Так Роза Люксембурґ і робила, прийшовши в політику, – у газетах, з трибуни чи перед судом. Загалом чотири зі своїх неповних 48 років Роза провела у в’язницях. Спершу в Цвікау 1904 р. за образу кайзера. Протягом 1906 р. вона тричі сиділа у Варшавських тюрмах за участь у Російській революції. 1907 р. Роза вперше потрапила до жіночої в’язниці на Барнімштрасе в Берліні за “підбурення до насильницьких дій”. Удруге вона повернулася туди 1915 р. за “підбурення до непокори”. З 1916 по 1918 р. Роза Люксембурґ відбувала покарання: у поліцейській тюрмі на Берлінській Александерплац, ще раз на Барнімштрасе, у містечку Вронкі під Познанню та у Бресті. Попри це вона не боялася говорити те, що вважала правильним.
- Берлін без тістечок
Рішення зайнятися революцією.
Російська революція спалахнула у Санкт-Петербурзі в січні 1905 р. і швидко поширилася імперією аж до індустріалізованих частин підросійської Польщі. У щоденних колонках Роза Люксембурґ – головна редакторка друкованого органу СДП «Vorwärts» (Вперед) – намагалася пояснити важливість цієї революції, однак не надто успішно. Під кінець грудня 1905 р. їй це набридло, і Роза змінила добре оплачувану і безпечну роботу на підпільну діяльність у Варшаві. 4 березня 1906 р., за день до її 35-го дня народження, Розу Люксембурґ схопили разом із її партнером Лео Йоґіхесом. Три з половиною місяці вона провела у тюрмі, зокрема, в печально відомому «Павільйоні Х» Варшавської цитаделі, куди садили «політичних».
- За революцію, але проти терору та путчу
Рішення опиратися насильницьким тенденціям.
Після звільнення з варшавської в’язниці Роза Люксембурґ під ім’ям Фелісії Буділовіч («щасливо пробудженої») півтора місяця переховувалася у Фінляндії – також підконтрольній Росії, однак набагато ліберальнішій. Звідти Роза інкогніто кілька разів перевідувала у петербурзькій в’язниці своїх товаришів з боротьби Льва Троцького, Александра Парвуса і Льва Дейча. А ще тижнями дискутувала з Леніним, який також утік до Фінляндії, та його оточенням про щойно придушену революцію. Стало ясно: у питанні неминучості революції вони були єдині, а от щодо того, якою вона має бути – з терором чи без, – ніколи не дійдуть згоди. Із Росії Роза Люксембурґ привезла досвід загального страйку. Цей тактичний хід вона хотіла використати у боротьбі за створення республіки в Німеччині.
- Звільнення
Жити й любити вільно.
Стосунки Рози Люксембург із Лео Йоґіхесом почали розпадатися ще до Російської революції. Повернувшись із Росії, Роза розірвала ці тривалі взаємини, що обернулися муками. Усе пройшло непросто: Йоґіхес погрожував убити її нового коханця Костю Цеткіна, її саму і себе. Роза Люксембурґ поставилася до погроз серйозно і придбала револьвер. Почався новий розділ її життя – вона знову обживала колись нелюбий Берлін, заводила нових друзів і коханців і працювала, «як одержима». Роза писала статті для газет різними мовами, листувалася з європейською мережею однодум_иць, їздила на партійні збори та конгреси і виступала по всій імперії. На Розине переконання, політичній діяльності мала передувати політична просвіта. Тож із 1907 р. вона почала читати зимово-весняний шестимісячний курс із національної економії у партійній школі СДП і суттєво покращила своє фінансове становище. Робота її окриляла. Тоді ж постали дві її основні праці – «Вступ до національної економії» та «Акумуляція капіталу» – досі цікаві спроби домислити Маркса, продовжити його аналіз. «Час, коли я писала „Акумуляцію“, був найщасливішим у моєму житті. Я жила, наче п’яна, ні вдень, ні вночі не чула й не помічала нічого, крім однієї цієї проблеми, що так прекрасно розгорталася перед моїми очима; навіть не можу сказати, що приносило мені більше радості – процес мислення, коли я повільно котила й перекидала складне питання по кімнаті […], чи письмо, літературна праця з пером у руці».
- Краще в тюрму, ніж просити про милість
Виступити одній проти (майже) всіх.
Поряд із боротьбою за загальне рівне виборче право у німецьких землях та за проголошення республіки (у цьому Роза Люксембург була досить самотня) дедалі нагальнішим ставав опір суспільній мілітаризації та загрозі Першої світової війни. Як і Карл Лібкнехт, Роза завчасно застерігала від обох небезпек. Її спроба популяризувати серед німецьких соціал-демократ_ок загальний страйк зазнала невдачі. Після Російської революції 1905-1906 рр. польські антисеміти звинуватили Розу Люксембурґ і Лео Йоґіхеса в тому, що вони, люди єврейського походження, підбили доброчесних польських робітників до заворушень, а самі втекли за кордон. Не в останню чергу через це 1914 р., коли Розу засудили до ув'язнення за “підбурювання до непокори”, вона відкинула пораду друзів емігрувати з Німеччини. Можливе помилування від кайзера вона також не розглядала. Наприкінці червня 1914 р. розпочалася Перша світова, незадовго до цього Соціалістичний Інтернаціонал, на який Роза покладала великі сподівання, безславно розпався. 18 лютого 1915 Роза Люксембурґ на рік оселилася в камері Берлінської жіночої тюрми на Барнімштрасе.
- Незламна
Не здаватися за будь-яку ціну.
Після звільнення із в'язниці в лютому 1916 Роза Люксембурґ продовжила боротьбу з мілітаризмом. Разом із групою “Інтернаціонал”, яку незабаром почали називати “Спартаком” за аналогією з її однойменною нелегальною газетою, на початку 1916 р. навколо Рози згуртувалося нове коло однодум_иць. Люксембурґ написала для нього програмні тексти. Не минуло й шести місяців після звільнення, як надійшов наказ взяти Розу Люксембурґ під “захисний арешт”. Попри хворий шлунок, Роза вміла давати раду зі своєю депресією. Однак цього разу, перебуваючи в дуже поганих умовах, які з осені 1917 р. ще погіршали, вона мусила дбати не лише про свою душевну рівновагу, а й підтримувати бойовий дух подруг на свободі. Результатом цього стала збірка листів, які, серед іншого, мають художню цінність. У вересні-жовтні 1918 р., також у тюрмі, вона написала ще одну важливу працю - “Про Російську революцію”. Опублікований лише в 1921-1922 рр., цей текст досі лишається одним зі зразків соціалістичної критики більшовиків.
- Всю владу радам
Перетворити політичну революцію на соціальну.
Лютнева революція в Росії 1917 р. проголосила зміни, які восени 1918 р. охопили й Німеччину. Листопадова революція звільнила Розу Люксембурґ із в'язниці. У Берліні Роза увійшла в редакцію газети “Rote Fahne” (Червоний прапор). СДП очолила революцію (щоб її задушити), і Люксембурґ рішуче повстала проти керівництва своєї колишньої партії. Комуністична партія Німеччини, заснована наприкінці 1918 р., прийняла програму, написану Розою Люксембурґ для “Союзу Спартака”. За її допомогою Роза прагнула зробити незворотними політичні зміни, досягнуті Листопадовою революцією, і розвинути їх до рівня соціальної перебудови. Однак серйозно вплинути на хід справ вона не встигла. Перші ненависницькі плакати з'явилися вже у грудні 1918 р., незабаром поширилися й погромницькі настрої. 15 січня 1919 р. німецькі фрайкори вбили Розу Люксембурґ. Її тіло знайшли лише 31 травня.