Акумуляція капіталу
Постійне розширення ринків збуту, навіть ціною власної загибелі, - у капіталізму в крові. Роза Люксембурґ показала, що глобальний Південь – за її життя ще не капіталістичний – необхідний для капіталістичного виробництва і як ринок збуту, і як джерело сировини. Однак ця «залученість до світової економіки» не обходиться без експропріацій, наслідком яких є руйнування традиційних спільнот, часто – шляхом мілітаристського насильства.
Аби проаналізувати утворення капіталістичної додаткової вартості, Маркс вирішив вдатися до спрощеної моделі суспільства, що складається лише з капіталістів та найманих робітників. Такого суспільства, як постійно наголошував сам Маркс, ніколи не існувало. Однак лише в таких «лабораторних умовах» він зумів розкрити основні закономірності цього способу виробництва. Маркс показав, як виникає додаткова вартість, як вона не споживається, а вливається у виробництво й акумулюється там заради збільшення кількості товару та зростання прибутку. Будь-який капіталіст, який не дотримуватиметься цих правил, рано чи пізно програє конкурентам.
Зі своїм спрощеним підходом Маркс, власне, не міг дати відповідь на одне запитання: звідки береться постійне зростання збуту, тобто як вкладений у товари капітал обертається ще більшим капіталом.
З цього й почала Роза Люксембурґ. Вона виходила з того, що в суспільстві самих лише капіталістів та найманих робітни_ць розширення збуту неможливе. Однак через це вона не відкинула напрацювання Маркса, а сперлася на його висновки й вирушила у зворотному напрямку – від абстракції до дійсності. Там вона знайшла третій аспект: некапіталістичні ринки збуту. Її висновок:
«Капіталістичне виробництво як чисте виробництво залежить від споживачів із числа селян і ремісників старих країн так само, як і від споживачів з усіх інших країн, водночас суто технічно саме воно не може вижити без товарів цих людей та країн (все одно, йдеться про виробництво товарів чи харчових продуктів)».
Тобто між капіталістичним виробництвом та некапіталістичним середовищем із самого початку виникли мінові відносини, за яких капітал знайшов можливість реалізувати власну додану вартість, забезпечити себе товарами, необхідними для розширення свого виробництва, а також новою робочою силою, яку він здобуває, руйнуючи некапіталістичні форми виробництва.
Цю позицію Роза Люксембурґ з епічним розмахом виклала у роботах «Акумуляція капіталу» та «Антикритика»:
«У заокеанських країнах гноблення й руйнування традиційних спільнот – це перший крок, історичний акт народження капіталу й відтоді – постійне супутнє явище акумуляції. Через руйнування примітивних, натуральних, селянських патріархальних відносин у відповідній країні європейський капітал відчиняє ворота товарному обміну й товарному виробництву, перетворює жителів тих країн на споживачів капіталістичних товарів і водночас вельми пришвидшує власну акумуляцію шляхом прямого масованого розграбування природних багатств і мізерних статків пригноблених народів. З початку ХІХ ст. пліч-о-пліч із цими методами йде експорт акумульованого капіталу з Європи до некапіталістичних країн в інших частинах світу, де на нових просторах, на руїнах місцевих форм виробництва капітал знаходить для своїх товарів нове коло споживачів, а отже – подальші можливості для акумуляції. Так капіталізм поширюється усе далі й далі – через обмін із некапіталістичними суспільствами й країнами, акумулюючи їхнім коштом, але водночас крок за кроком роз’їдаючи їх та витісняючи, щоб самому стати на їхнє місце».
«Антикритику» Роза Люксембург написала 1915 р., коли за звинуваченням у мілітаризмі відбувала річне ув’язнення у жіночій тюрмі на Барнімштрасе в Берліні. Оскільки ніхто не наважувався видавати книгу арештантки, «Антикритика» вийшла лише 1921 р. у Ляйпцизькому видавництві Frankes Verlag, через два роки після вбивства Рози.
Про наслідки капіталістичного способу виробництва Роза Люксембурґ писала: «Але що більше капіталістичних країн беруть участь у цій гонитві за просторами акумуляції, що вужчим стає некапіталістичний простір, все ще відкритий для світової експансії капіталу, то запеклішою стає конкурентна боротьба капіталу за простір акумуляції, то швидше вихід капіталу на світову арену обертається низками економічних і політичних катастроф: світовими кризами, війнами, революціями».
Роза Люксембурґ розглядала підпорядкування некапіталістичних виробництв логіці збільшення вартості капіталу як одиничний процес. Однак час показав, що насправді йдеться про дедалі глибше проникнення в усі суспільні зв’язки. Уявлення Рози Люксембурґ, що капіталізація світу розіб’ється об власні економічні межі, було хибним.
Аналіз Рози Люксембурґ згодом вплинув на дискурс Третього світу й жіночий рух у 1970-х рр. Девід Гарві на початку 2000-х рр. показав, як «акумуляція через відчуження» – так звучить підзаголовок його найважливішої праці 2003 р. – поширюється й на громадські блага - через приватизацію адміністративних послуг, медицини та освіти, культури й інших сфер. Сьогодні акумуляцію розглядають також із перспективи «внутрішніх колоній», захоплення земель, домашнього господарства як місця неоплачуваного виробництва робочої сили та недостатньо оплачуваної доглядової праці.
По-іншому ідея Рози Люксембург про межі капіталізації актуалізується в екологічних дебатах, на що звертає увагу Ізабель Лоурейро: «Актуальна модель “акумуляції через експропріацію”, поряд з іншим пов’язана і з проблемами сільського господарства: це експансія монокультур, використання пестицидів, деградація ґрунтів, вирубка лісів, знищення біорізноманітності, зменшення водних ресурсів, забруднення води, загрози для продовольчої безпеки, зростання цін на продукти харчування». Капітал, за Лоурейро, не може акумулювати вічно. «Увесь світ колись буде капіталізовано, так що капіталізм, не лише дійде до своєї логічної й історичної межі, як писала Люксембурґ, але досягне й природної межі нашої планети».
Авторка портрету: Валентина Петрова.