2020 рік стане одним з найтепліших за всю історію спостережень, якщо взагалі не рекордно теплим. Зміна клімату продовжує призводити до великих людських жертв і втрати засобів існування. Нинішня пандемічна криза – попередження про те, яким потужним і руйнівним буде вплив кліматичної кризи, якщо проблему не вирішувати по суті.
2020 рік – ключовий для дипломатії у сфері кліматичних змін. Цьогорічний саміт з питань зміни клімату мав стати моментом істини, який показав би, чи дотримувалися країни-учасниці зобов’язань, узятих п’ять років тому згідно з Паризькою кліматичною угодою. Мета полягає у боротьбі зі зміною клімату й підтримці тих, хто найбільше постраждав від її наслідків. Очікувалося, що в 2020 році країни-учасниці також переглянуть ці зобов’язання у бік збільшення, щоб забезпечити досягнення поставленої мети: контролювати підвищення глобальної температури, утримуючи її приріст на рівні, нижчому за 1,5° С. Однак всесвітня криза у сфері охорони здоров’я, спричинена пандемією коронавірусу, зумовила перенесення 26 конференції Сторін Рамкової конвенції ООН про зміну клімату (РКЗК ООН 26) з листопада 2020 на листопад 2021 року.
Оскільки зараз світ переймається передусім пандемією COVID-19, існує сильне побоювання, що боротьба зі зміною клімату відійде на задній план. Щоб показати світовій спільноті, що РКЗК ООН залишається діяльною під час пандемії, з 1 по 10 червня відбулася серія віртуальних зустрічей під назвою «Червнева зустріч щодо боротьби зі зміною клімату». На думку керівництва РКЗК ООН, 2020 рік «як і раніше, є критично важливим для прогресу в боротьбі зі зміною клімату», тож воно прагне продовжувати роботу. Відповідно, мета РКЗК ООН – створювати платформи для обміну інформацією, які дозволять залучати уряди й інші зацікавлені сторони до обговорення широкого кола питань, цього разу у світлі пандемічної кризи, що загострила кліматичну кризу. Попри те, що обставини проведення «Червневої зустрічі» були незвичними й не надто оптимальними, 10-денний віртуальний захід умістив 17 відкритих подій та шість подій за попередньою реєстрацією. Усього в зустрічі взяли участь понад 12 000 осіб – представни_ці урядів, освітніх і наукових кіл, міжнародних організацій, приватного сектору, громадянського суспільства й інших зацікавлених сторін з різних країн. З іншого боку, було зрозуміло, що в рамках «Червневої зустрічі» не відбудеться переговорів чи прийняття рішень. Для цього заплановано жовтневу позасесійну зустріч із питань клімату, яку планують провести у форматі конференції з очною участю в Бонні (Німеччина).
Кліматичну кризу не можна відправити на карантин
Скидається на те, що 2020 рік стане одним з найтепліших за всю історію спостережень, якщо взагалі не рекордно теплим. Зміна клімату продовжує призводити до великих людських жертв і втрати засобів існування. Ідеться про величезні лісові пожежі в Австралії та Амазонії, раптові паводки у Бразилії та Індонезії, сильні дощі в Пакистані, нашестя сарани в Африці й багато інших наслідків серйозної кризи екосистем. Нинішня пандемічна криза – попередження про те, яким потужним і руйнівним буде вплив кліматичної кризи, якщо проблему не вирішувати по суті. За словами відомого економіста й викладача лорда Ніколаса Стерна, який на «Червневій зустрічі» окреслив актуальну ситуацію: «Слід усвідомити: те, що ми зробили з довкіллям і кліматом, збільшує ймовірність виникнення пандемій».
Заклики, які прозвучали на «Червневій зустрічі», перегукуються зі словами Генерального секретаря ООН про те, що економічне відновлення має бути «зеленим та інклюзивним і спиратися на програму, окреслену Цілями сталого розвитку (ЦСР) і Паризькою кліматичною угодою». Генеральний секретар ООН наголосив: заходи зі стимулювання економіки й програми відновлення, над прийняттям яких міркують уряди, мають формуватися під девізом сприятливого до клімату відновлення економік. Ідеться про «зелені» робочі місця, справедливий перехід [на відновлювану енергію], врахування цілей Паризької угоди при наданні державами фінансової допомоги бізнесу, врахування кліматичних ризиків при здійсненні інвестицій, підвищення стійкості, міжнародну співпрацю та солідарність.
Якщо світова спільнота хоче досягнути прогресу в питанні протидії кліматичним змінам, досягнути визначеного наукою необхідного рівня і зробити відновлення економіки сприятливим до клімату, цього року потрібно вирішити низку важливих та непростих питань:
- Перегляд та оновлення «національно визначених внесків» (НВВ) – зобов’язань і планів щодо національних дій у питанні зміни клімату, покликаних допомогти в досягненні подвійної мети: утримувати підвищення температури в межах 1,5° С і розвивати «зелену» програму заходів зі стимулювання економіки. Міжнародна спільнота дуже відстає у цьому питанні; якщо так буде й далі, то світ чекає збільшення температури не лише на 1,5° С, а й перевищення цього показника більш ніж удвічі.
- Доопрацювання «Статті 6», яка містить керівні принципи добровільної співпраці країн із питань зміни клімату, включно з положеннями про регулювання ринків вуглецю, які вважаються рішенням проблеми. Варто згадати, що Стаття 6 – єдина частина «паризької» робочої програми, щодо якої не вдалося досягнути домовленості на переговорах в рамках 25 Конференції ООН з питань зміни клімату (COP25) у Мадриді. Не слід забувати, що саме Стаття 6 (яка вже веде нас хибним шляхом ринкових механізмів) може запровадити шкідливі правила залучення ринків, начебто здатних порятувати нас від кліматичної кризи. Одна з причин такого стану речей – брак висновків про провал заходів у рамках Кіотського протоколу, базованих на ринкових механізмах.
- Питання, пов’язані з фінансами, у тому числі адаптація та довгострокове фінансування. Невизначеність – це слово найкраще описує переговори стосовно нової мети фінансування боротьби зі зміною клімату, що включає в себе адаптацію (регулювання наслідків), пом’якшення (запобігання зміні клімату), а також втрати й збитки (коли наслідки настільки значні, що до них неможливо адаптуватися). Країни пообіцяли виділяти 100 млрд доларів США щорічно до 2020 року, а тепер, коли домовлений термін спливає, дискусії про встановлення нової мети колективного фінансування загальмували.
- Досягнення домовленості про систему забезпечення прозорості національних звітів про викиди парникових газів на їхній території й інші національні заходи щодо боротьби зі зміною клімату.
- Розвиток відносин із громадянським суспільством та іншими зацікавленими сторонами; частково цей пріоритет пов’язаний із «загальносуспільним» підходом, який пропагує ООН. Слід визнати, що заходи з відновлення економіки й боротьби зі зміною клімату на національному, регіональному й глобальному рівнях неможливо втілити за рахунок діяльності самих лише урядів. Успіх таких дій залежить від підтримки, яка надходить від різних зацікавлених сторін. З іншого боку, визначення цього питання як пріоритетного може пояснюватися різкою критикою скорочення простору діяльності громадянського суспільства: прикладом таких обмежень стало жорстоке придушення дій громадянських активістів під час COP25 у Мадриді в грудні минулого року.
Занепокоєння охороною здоров’я та безпекою населення вплине на перебіг міжнародних кліматичних переговорів. Секретаріат РКЗК ООН підтвердив, що до вересня чи й грудня 2020 року згадані питання обговорюватимуться на віртуальних зустрічах. Коли ситуація стане безпечною й сприятливою, 4–12 жовтня 2020 року у Всесвітньому конференц-центрі у Бонні відбудеться особиста позасесійна зустріч. Передбачається, що залучені делегації будуть меншими, ніж зазвичай, а супровідні заходи відбуватимуться поза конференц-центром. Ніхто не може сказати, що саме чекає на нас у найближчому майбутньому, тому неясно, як це вплине на представництво урядів та інших зацікавлених сторін, у тому числі громадянського суспільства.
Відновлення спільними силами, відновлення як шлях до кращого
На «Червневій зустрічі» прозвучали переконливі виступи урядовців, керівників міжнародних організацій, бізнес-лідерів, освітян, представників наукової спільноти та громадянського суспільства, у тому числі молоді, де було сказано, що світ не може повернутися до попереднього «нормального» стану речей. Тепер зусилля має бути зосереджено на стратегіях, що сприяють трансформації в масштабах усієї системи й ведуть до «зеленого», чистого, інклюзивного й стійкого шляху розвитку, принципи якого закладено ЦСР та Паризькою угодою. Більше того: хоча усі нібито підтримують такий заклик, існує певна розгубленість щодо того, що ця «мантра» насправді значить і які наслідки передбачає.
Запроваджені багатьма країнами карантинні обмеження впливають на можливість отримання кліматологами свіжих даних, необхідних для визначення подальших дій і прийняття рішень. Дослідники не мають змоги працювати на місцях, обладнання для моніторингу зміни клімату не підтримується в належному стані. Публікацію шостої Доповіді з оцінки змін клімату авторства Міжурядової групи експертів зі зміни клімату (МГЕЗК) також буде відкладено у зв’язку з переходом до віртуальних консультацій та обговорень.
Враховуючи прогнози про тривалу рецесію, питання фінансування й інвестицій мають вирішальне значення для розмови про сприятливе до клімату відновлення економіки. Під час «Червневої зустрічі» на додачу до дискусій, вже розпочатих у рамках інших форумів ООН, було організовано кілька обговорень на тему «Відновлення спільними силами, відновлення як шлях до кращого». Існує сподівання, що «Велика двадцятка» (G20), як головний форум міжнародної економічної співпраці, візьме на себе роль лідера, адже її члени мають засоби й змогу сприяти «зеленому» відновленню й підтримувати бідніші країни зі слабшими системами соціального захисту й значними проблемами у торгівельній, фінансовій, валютній сферах. Наприклад, Німеччина підтвердила, що зобов’язується «забезпечити свою справедливу частку» фінансування заходів із боротьби зі зміною клімату до 2025 року і заявила, що заклала у бюджет на 2020 рік чотири млрд євро на підтримку заходів боротьби зі зміною клімату у всьому світі. Однак Німеччина також заявила, що для фінансування відновлення економіки й боротьби зі зміною клімату державних коштів завжди буде недостатньо, і наголосила на необхідності «перекинути трильйони» на підтримку вуглецево-нейтрального й стійкого розвитку, особливо в країнах, що розвиваються.
Під час панельних дискусій про фінансування сприятливого для клімату відновлення підкреслювалася необхідність співпраці, яка охоплювала б «усю фінансову систему»; при цьому міжнародні фінансові організації (МФО), такі як Міжнародний валютний фонд та Світовий банк, а також банки розвитку, мали б відігравати вирішальну роль у забезпеченні пільгового фінансування. Але до вказаного підходу з багатьох причин слід ставитися обережно: (а) такі фінансові ресурси все одно є позиками, які з часом потрібно погашати і які збільшують вірогідність вибуху світової боргової кризи; (б) з метою забезпечити погашення позики такі кредитні кошти видаються на дуже чітких умовах для позичальника; не варто забувати про негативний досвід, якого чимало країн «Глобального Півдня» зазнали через програми структурної перебудови (ПСБ), нав’язані їм МФО у 1980-х роках; (в) міжнародна допомога завжди приносила більшу вигоду країнам-донорам, ніж країнам, які її отримували. На тлі загальних фраз про «більш амбітні цілі у боротьбі зі зміною клімату», які часто лунали під час дискусій в рамках «Червневої зустрічі», міністр охорони довкілля Мальдівської республіки зазначив, що «отримання, мобілізація й виділення фінансування, призначеного для боротьби зі зміною клімату, є дуже складним завданням. У надзвичайній ситуації жертв не просять подавати проєктні заявки. Без фінансування наші національні внески будуть просто порожніми словами на папері. Ми не можемо виплачувати кредити».
Перегони до нуля: чия програма зростання?
Одна з найважливіших подій «Червневої зустрічі» – організація кампанії «Перегони до нуля», у рамках якої учасни_ці (представни_ці урядів, міст, підприємств і громадянського суспільства) зобов’язуються досягти нульового показника викидів вуглекислого газу до 2050 року чи раніше. Кампанія відновлює та розширює дію Альянсу за кліматичні амбіції, започаткованого на Саміті ООН з питань клімату 2019 у Нью-Йорку завдяки зусиллям Генерального секретаря ООН Антоніу Гутерреша. На чолі цього найбільшого в історії альянсу, орієнтованого на досягнення вуглецевої нейтральності, стоїть Чилі – країна представила «суттєво розширений НВВ, що відповідає положенням Паризької угоди, містить ключові заходи з пом’якшення [змін клімату] й адаптації [до їхніх наслідків] , розвиває напрямок природоорієнтованих рішень і передбачає соціальний компонент, який пов’язує НВВ з цілями сталого розвитку».
Великобританія (яка головуватиме на кліматичному саміті COP26) вважає, що слід врахувати досвід 2008 року щодо пакетів заходів із відновлення економіки. Також, на думку британської сторони, фінанси – які лежали в основі проблеми у 2008 році – тепер складають дуже важливу частину її рішення. Великобританія підкреслила, що кампанія «Перегони до нуля» виступає джерелом стратегічних можливостей для компаній, оскільки заохочує «зелені» інвестиції й створення сприятливої для довкілля інфраструктури. Система ООН підтримує вказаний підхід, адже наголошує на необхідності переходу до поновлюваних та чистих джерел енергії, використання яких може створити робочі місця, захищаючи при цьому наше здоров’я. Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) підкреслила, що субсидування викопного палива завдає значної шкоди системам охорони здоров’я й має припинитися. Крім того, на думку ВООЗ, планування міського середовища потребує вдосконалення з точки зору його сприятливості для здоров’я, оскільки в мегаполісах більш активно поширюються всі типи інфекцій. Окрім того, світ повинен рухатися до продовольчих систем, які в усьому – від початку до управління відходами – є більш екологічно стійкими.
Кампанія «Перегони до нуля» охоплює й приватний сектор, тож на «Червневу зустріч» запросили головних виконавчих директорів «Rolls-Royce» та «Nestlé» з виступами про те, як їхні компанії розвивають свої моделі ведення бізнесу згідно з принципами сприятливого для середовища економічного відновлення. Британська багатонаціональна інженерна компанія «Rolls-Royce», яка займається проєктуванням, виготовленням і продажем енергосистем для авіаційної та інших галузей промисловості, зробила поворот від викопного палива до нульового рівня вуглецю. Як визнають у «Rolls-Royce», авіація – один із найскладніших з погляду декарбонізації секторів, проте компанія впевнена, що зможе використати свою «компетенцію у сфері ядерної енергетики й аерокосмічній галузі для створення безвуглецевого синтетичного авіаційного палива» з метою виробництва гібридного літального апарату, і закликає уряди підтримати дослідження й розробки з питання виготовлення екологічного авіаційного палива. «Nestlé», зі свого боку, працює над «планом дій для досягнення нульового рівня викидів», який опублікує до кінця поточного року. Компанія усвідомлює, що (корпоративне) сільське господарство – найбільше джерело загальносвітових викидів парникових газів, і заявляє про готовність розвивати природоорієнтовані рішення й більш екологічно стійкі продовольчі системи, а також працювати над зменшенням вуглецевого сліду у своєму сільськогосподарському виробництві.
Оскільки корпоративним гігантам відвели важливе місце в описаних дискусіях, критика, мовляв, програму розвитку привласнено корпораціями, звучить правдоподібно. Таке «корпоративне рейдерство» – серйозна проблема, яка переслідує систему ООН і багатосторонній підхід у цілому. Держави-учасниці недостатньо фінансують заходи з боротьби проти зміни клімату й проявляють низьку готовність до регулювання національних економік задля досягнення справедливого вирішення проблеми клімату у майбутньому. Це спричиняє залежність від приватного сектора, який, звісно ж, діє у своїх інтересах. Така демонстрація корпоративних рішень свідчить також, що ми дуже далекі від реальних зрушень, необхідних у сфері глобальних дипломатичних зв’язків з питання зміни клімату. Про що сигналізує ситуація, у якій компанії, котрі активно займаються пов’язаним із ядерною енергетикою бізнесом (як «Rolls-Royce») або зазнають різкої критики за приватизацію води (як «Nestlé»), отримують таку можливість для вдавання турботи про екологію? Хіба «перегони до нуля» не повинні означати цілеспрямованої декарбонізації, а також критичного погляду на капіталістичну залежність від зростання, яка призвела й буде надалі призводити до надмірної експлуатації природних ресурсів? Хіба «відновлення як шлях до кращого» не має передбачати рішень, спрямованих на боротьбу з першопричинами нинішньої кризи? Протягом останніх десятиліть переговори про клімат завжди були простором, який активно оспорювали різні сили. Ті, хто несе відповідальність за кліматичну кризу, – як-от корпорації, що займаються видобутком викопних видів палива, – забезпечили собі місце в цьому просторі: чи то як спонсори подій, чи то як учасники переговорних груп. У РКЗК ООН досі не прислухалися до вимог запровадити заходи, які запобігають «конфлікту інтересів», забороняючи тим, хто забруднює довкілля, та їхнім лобістам брати участь у переговорах щодо клімату.
Чи допоможе це «вирівняти криву кліматичної кризи»?
До честі РКЗК ООН слід сказати, що в певному сенсі «Червнева зустріч» була успішною: завдяки їй організації, які займаються питанням клімату, отримали змогу відновити контакт через шість місяців після COP25. Вона уможливила навчання, підвищення обізнаності, взаємне інформування про плани й дії, а також надіслала усьому світу сигнал, що боротьба зі зміною клімату не припиняється. «Червнева зустріч» стала експериментом із проведення віртуальних засідань і допомогла зробити цінні висновки щодо необхідності створення навіть більшого простору для інклюзії, взаємодії й активної участі.
Неодноразово повторювалося, що «Червнева зустріч» не призначена для переговорів чи прийняття рішень. Однак вона могла б пройти більш цікаво й інформативно, якби на ній віталися критичні голоси з приводу всебічних тем панельних дискусій. «Червнева зустріч» описувалася як платформа, що заохочує «всеосяжний багатосторонній підхід», проте події бракувало простору для обговорення питань, які викликають суперечки на переговорах; це могло б покращити взаєморозуміння між зацікавленими сторонами. Було б корисно вивчити різні точки зору на «скорочення чистих викидів до нуля» й «природоорієнтовані рішення», а також провести відповідну дискусію; натомість ці питання продовжують перебувати в стані блаженної невизначеності й породжують безліч суперечливих інтерпретацій.
На думку загалу, 2020 рік залишається критично важливим, а нам слід працювати над розвитком кліматологічної програми дій. Але «вирівняти криву клімату» – недостатньо. Чи не пора нам у 2020 році перейти до революційних рішень?