Історик Сергій Гірік аналізує сприйняття постаті Рози Люксембург у СРСР загалом та в радянській Україні зокрема. Воно суттєво відрізнялося від уявлення про неї на Заході. Діячку вшановували насамперед як загиблу ікону офіційного пантеону «борців за світову революцію», в той час як її теоретичні праці не потрапили до «канонічного» переліку праць «основоположників марксизму‑ленінізму». Це відбулось передовсім через її гостру полеміку з Леніним.
Сприйняття постаті Рози Люксембург у СРСР загалом та в Радянській Україні зокрема суттєво відрізнялося від уявлення про неї на Заході. Діячку вшановували насамперед як загиблу ікону офіційного пантеону «борців за світову революцію». Натомість її теоретичні праці не потрапили до «канонічного» переліку праць «основоположників марксизму‑ленінізму» — Розу Люксембург цитували здебільшого в науковій літературі з політекономії і лише зрідка включали до переліків рекомендованої літератури для студентів-економістів. Основна причина цього полягає в її гострій розбіжності з Леніним щодо принципових теоретичних питань.
Навіть публіцистичні виступи Рози Люксембург і, зокрема, її «Листи з в’язниці», у яких годі було знайти теоретичне «ухильництво», набули досить обмеженого поширення. Натомість уже в перші місяці після її загибелі розпочався процес увічнення пам’яті діячки в топонімах — спершу в назвах вулиць, а згодом і населених пунктів та підприємств. Однак щоразу про неї йшлося лише як про революціонерку, а не як про дослідницю. Такий образ був зручним для партійної верхівки, і саме він став приводом для включення Рози Люксембург до затвердженого Українським інститутом національної пам’яті «Списку осіб, які підпадають під Закон про декомунізацію» 2015 р., хоча в описі її «злочинів» УІНП зазначає лише членство в Комуністичній партії Німеччини.
Брошуру ви можете завантажити у форматі PDF.
Сергій Гірік — кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Державної наукової установи «Енциклопедичне видавництво», старший викладач магістерської програми з юдаїки в Національному унверситеті «Києво-Могилянська академія». Із 2019 р. — віцепрезидент Української асоціації юдаїки. Сфера академічних інтересів: історія лівих партій і лівого агітпропу, взаємодія лівих ідей і мистецтва, історія євреїв України, історія антисемітизму.