Нещодавно медійна сфера «вибухнула» шквальною критикою в бік Всеукраїнської школи онлайн. Траплялося й чимало критики уроків історії. Але вона переважно фокусувалася на помилках та огріхах, допущених вчителями чи то через хвилювання під час перших виступів перед камерами, чи то недостатню обізнаність. Помиляються всі – і досвідчені вчителі, які вперше говорять на всю країну, і їхні молодші колеги та колежанки, ймовірно, через брак досвіду.
Проте уроки онлайн насправді оголили чимало проблем у викладанні історії України, які не стали предметом медійних дискусій і вже точно не привернули увагу «диванних експертів». Ці «помилки» мають концептуальний характер і, на відміну від фактологічних огріхів, є справжньою проблемою викладання історії в нашій країні.
Щоб встановити кілька з них, проаналізуємо, наприклад, ось ці два уроки з історії України:
1) 7 клас. Історія України. Король Данило – будівничий Галицько-Волинської держави.
2) 7 клас. Історія України. Галицько-Волинська держава за наступників Данила Романович.
Здається, ці уроки не були «медійно скандальними», не містили ніяких «грубих» помилок і не привернули особливої уваги мережі Facebook. Проте, вони містять одразу кілька серйозніших проблем викладання історії України. Сформулюємо їх таким чином:
1) Увічнення цінностей самодержавства та критика республіканських форм врядування.
2) Некритична ретрансляція насильницьких політичних принципів.
3) Формування негативних етнічних стереотипів.
Коротко прокоментуємо кожну із цих проблем.
Увічнення цінностей самодержавства та критика республіканських форм урядування. В обох уроках послідовно формується образ бояр як певного внутрішнього ворога та загрози. Вчителька називає їх «злісні та свавільні бояри», «підступне галицьке боярство», формуючи образи «добрих князів» та «поганих бояр». Це виглядає наче увічнення цінностей самодержавства/абсолютистської монархії та критика республіканізму (хоча й олігархічної, та все ж республіканської форми правління). Зрозуміло, що вчителі історії просто некритично відтворюють літописні наративи, які писалися переможцями – тобто князівськими прихильниками. Але сумнівно, щоб сьогодні це якось сприяло вихованню демократичних цінностей учнівської молоді. Зауважимо, що ці підходи далекі й від історичної об’єктивності.
Некритична ретрансляція насильницьких політичних принципів. Розповідаючи про початок боротьби Данила Галицького за князівський спадок, вчителька в одному з моментів уроку некритично процитувала досить суперечливий для сучасних політичних цінностей вислів Романа Мстиславича: «Не вбивши бджіл, не поласуєш медом». Навіть якщо пояснювати цю метафору буквально, можна було б зазначити, що сучасні бджолярі не вбивають бджіл, аби отримати мед. Політичні відносини змінюються. Цитування ж мови оригіналу без будь-яких спроб інтерпретації – це ніби виховання учнівської молоді в дусі сумнозвісного принципу «мета виправдовує засоби».
Формування негативних етнічних стереотипів. Але чи не найчастіше під час обох уроків зустрічаються етнічна стереотипізація. Зважаючи на історичний період, найбільше під час цих уроків дісталося татарам, полякам та угорцям. Наприклад, пояснюючи зовнішньополітичну ситуацію часів Данила Галицького, вчителька на одному зі слайдів означує конкурентів Данила Романовича збірними національними назвами «поляки та угорці, які втручалися в боротьбу нащадків князя Романа». Відзначимо, що тут ідеться про формування негативного образу двох сусідніх націй, які в часи середньовіччя навряд чи були суб’єктами історичного процесу. Правильніше було б вести мову про Польське та Угорське королівства. Бо саме королі та політичні еліти тогочасних держав могли втручатися тоді в справи руських князівств. Цього аж ніяк не робили поляки та угорці. Коли ж вчителька розповідає про князів сіверських як конкурентів Данила, то не узагальнює і не називає якимось абстрактними «сіверянами». Тут вони чітко й об’єктивніше персоналізовані як Ігоревичі. Оскільки йдеться про сучасні українські території (Сіверщину), етнічна стереотипізація не використовується.
Розповідаючи про візит Данила до Батия, вчителька некритично відтворює негативний літописний стереотип про татар: «о, лихіша лиха честь татарськая». В іншому моменті використовується цитата з листа польського короля Владислава Локетека до Папи, в якому він називає наступників Данила Галицького – Андрія та Лева ІІ – «останніми руськими князями схизматиками, які були непереможним щитом проти жорстокого татарського народу». І цей негативний стереотип про татарів, цитований на слайді, знову ніяк не коментується вчителькою.
Варто мати на увазі, що вищеозначені проблеми ми виявили під час аналізу лише двох невеликих уроків. Їх значно більше. І це не проблема «вчительської компетенції». За роки незалежності ми так і не створили адекватні сучасним реаліям наративи та підходи до викладання історії. За таких умов історія України часто виконує функції формування в учнів негативних етнічних, релігійних та гендерних стереотипів, виправдовує насильницькі політичні принципи та зі шкільних років прищеплює прихильність до авторитарних форм правління.