Екологічна ціна земельної реформи в Україні

На конференції «Фоєрбах 11: Україна між глобальними та локальними кризами» (журнал «Спільне», жовтень  2020 р.) відбулася дискусія про більш справедливі варіанти розвитку сільського господарства, екологічну кризу та перспективи земельної реформи. Публікуємо основні тези дискусії.

На конференції «Фоєрбах 11: Україна між глобальними та локальними кризами» (журнал «Спільне», жовтень  2020 р.) відбулася дискусія про більш справедливі варіанти розвитку сільського господарства, екологічну кризу та перспективи земельної реформи. Публікуємо основні тези дискусії.

Підручники з географії досі переконують нас, що Україну варто називати індустріально-аграрною країною. Але сьогодні Україна дедалі більше перетворюється на постачальника сировинних ресурсів, передусім сільськогосподарських товарів.

Незабаром у цій сфері відбудуться нові кардинальні зміни:  з липня 2021 р. скасують мораторій на продаж землі. Важко знайти більш спекулятивну тему: одні переконують, що землю скуплять іноземні корпорації, інші – обіцяють мільярдні інвестиції, якщо впровадимо ринок землі без обмежень. Але у цих дискусіях немає місця для обговорень  екологічної ситуації. Земельна реформа не передбачає екологічного контролю за належним використанням земель, збереження їхньої родючості та стимулювання екологічності виробництва.  Не вирішує земельна реформа й питання розвитку місцевих громад.

Михайло Амосов, ГО «Екодія»

Від здобуття незалежності Україна почала інтенсивно переходити на ринкові рейки господарювання. Серед ключових змін була земельна реформа. Внаслідок роздачі й приватизації землі, станом на 2001 рік сформувалась певна структура власності сільськогосподарських земель (рисунок 1).

Рисунок 1. Структура власності сільськогосподарських земель в Україні перед запровадженням мораторію в 2001 р., млн га 

У 2001 р. було запроваджено мораторій на продаж цих земель, аби «подбати про землевласників», які могли втратити свої наділи в умовах несформованого ринку землі. Приватні земельні ділянки на той час займали вже понад 28 млн га. Але насправді навіть тих 10 млн га, які на папері перебувають у державній власності, вже немає. Про це українське суспільство дізналося під час нещодавнього скандалу довкола державної землевпорядної служби. Виявилось, що в останні роки, користуючись законодавчим правом безоплатної приватизації 2 га землі для кожного громадянина і прогалинами в державних реєстрах, за фіктивними угодами з державної власності вивели сотні тисяч гектар з подальшою концентрацією в руках кількох великих латифундистів. Іноземні інвестори за 20 років сконцентрували понад 3 млн га орних земель.

Рисунок 2. Динаміка зростання кількості земель, контрольованих іноземними інвесторами, млн га 

З 2010 р. почався новий етап концентрації. Почалося масове скуповування землі й поглинання менших аграрних компаній більшими.  У результаті в Україні створюються агрохолдинги з повним циклом виробництва: від вирощування с/г культур до продажу чи переробки його у кінцевий продукт.

екопанель

Таблиця 1. Топ-5 агрохолдингів в Україні

Як бачимо, особливість концентрації земель іноземними інвесторами в тому, що вони реєструють свої компанії в офшорних юрисдикціях для уникнення сплати податків зі свого прибуткового бізнесу в Україні. Так, із п’яти найбільших агрохолдингів чотири знаходяться у власності українських громадян, які вивели прибутки у створені в офшорах компанії. П’ятий – NCH Capital, – іноземний, але й він зареєстрований у низькоподатковій юрисдикції.

Можна виділити такі наслідки концентрації земель для довкілля та соціально-економічної ситуації в Україн

1) Зменшення кількості дрібних ферм «сімейного типу» і докорінна зміна продовольчої системи.

2) Погіршення добробуту в сільській місцевості попри стереотипну думку, мовляв, великі компанії створюють робочі місця на селі. Кількість зайнятих у сільському господарстві зменшується впродовж останніх 10 років. При цьому звільнені працівни_ці не йдуть працювати в інші галузі й не перепрофілюються, а переважно виїжджають на заробітки в Польщу, Чехію та інші країни Європи.

3) Зменшення податкових надходжень, у тому числі для місцевих бюджетів, через приховування прибутків.

4)  Деградація ґрунтів та екосистеми загалом. Це відбувається внаслідок монокультурного сільського землеробства, орієнтованого на експорт, інтенсивний обробіток землі з недотриманням сівозмін та, відповідно, виснаженням ґрунтів. Як наслідок, на таких землях зменшується біорізноманітність.

Підтвердження цього можемо знайти у фінансових звітах самих агрохолдингів, де вказано структуру посівів. Кукурудза і соняшник – дві дуже виснажливі для ґрунту культури – займають до 2/3 оброблюваних земель. Це яскраво ілюструє тезу про монокультурність та виснажливість такого виробництва.

Олексій Бурковський, Всеукраїнська екологічна ліга

Дика природа формує атмосферу, гідросферний та температурний режим планети. За розрахунками екологів, природні екосистеми для запобігання глобальному екологічному колапсу мають охоплювати 67-80% суходолу. Сьогодні ж недоторканими в Україні залишились лише 23%. Тому в суперечці між прихильни_цями й противни_цями продажу землі в Україні часто забувають, що земля – це передусім життєвий простір для природних екосистем, які створюють середовище нашого існування.

Роздержавлення земель відбувалося в Україні на основі структури земельного фонду, успадкованої від Радянського Союзу. Разом із нею ми дістали жахливий дисбаланс ландшафтів: в Україні майже не залишилося природних екосистем. У 90-х рр. була відчайдушна спроба науковців-аграріїв виправити цю ситуацію. Вони пропонували вивести 9 млн га орних еродованих земель з обробітку, що відповідає площі Донецької, Дніпропетровської та Харківської областей. Із цих 9 млн га 7 млн га землі планувалося віддати під залуження (відтворення степів) і 2 млн га – під заліснення.Такі заходи могли зупинити деградацію басейнів річок, наступного дефіциту води і навіть опустелення. На жаль, їх не вдалося втілити у життя, і сьогодні держава змушена на офіційному рівні визнати проблему й розробити національний план боротьби з опустеленням.

Також у 90-х було запущено земельну реформу, яка не враховувала питання збереження довкілля. Економіка вкотре перемогла екологію, і замість консервації виснажених еродованих земель відбулося їх розпаювання. Держава, втративши більшу частину земельного фонду, фактично  самоусунулась від дієвого контролю в земельній та екологічній сферах.

В економічному аспекті теж можна було б виправити низку помилок реформи. За умови залишення більшої кількості землі в державній власності можна було б запропонувати дрібним фермер_кам пільгові умови оренди. Замість цього їм сьогодні пропонується пільгова кредитна кабала. Цей важіль можна було б використати для боротьби з монополізацією землі агрохолдингами.

В Україні досить поширеним є міф про приватного власника, який нібито буде берегти власний ресурс  – землю. Але насправді це не так. Підтвердженням таких невтішних висновків є засилля монокультур та інтенсивний обробіток у гонитві за прибутками. Сьогодні розорано 56% усієї території України. І це дуже контрастує зі становищем земельного фонду в Європейському Союзі, де цей показник удвічі менший.

екопанель 2

 Таблиця 2. Порівняння структури земельних угідь Європейського Союзу та України

Через такі відмінності не можна прямо переносити на наші реалії європейські практики щодо ринку землі. Головне питання полягає не у відкритті ринку землі, а в тому, скільки земель можна призначати для сільськогосподарського користування. Проблема також в експортній орієнтації аграрного сектору. Так, із 75 млн т зернових, які зібрали в Україні, 57 млн т було продано за кордон. При цьому майже весь такий експорт – сировина, якої продається у 173 рази більше, ніж готових продуктів навіть із мінімальною переробкою. В агросекторі ми йдемо шляхом Нігерії та Венесуели, які експортують свою нафту на світовий ринок, але мають при цьому бідне населення. Тому варто ставити питання доцільності такої експлуатації земель.

Держава всі ці проблеми визнає й навіть приймає регулярні програми по скороченню екстенсивного використання орних земель і розширення природно-заповідного фонду. Але вже у 2000 р. в Україні залишалось тільки 12,7% екосистем, які мали стан, притаманний природним екосистемам. Тому плани з перетворення 15% території на заповідний фонд – нереалістичні, адже більшість територій уже розорані та забудовані. Спочатку треба вирішити питання, де взяти землі для здійснення всіх благих починань в умовах, коли більша частина територій перебуває у приватній власності, а державні землі, які залишились, передаються територіальним громадам.

Для покращення ситуації можна:

1) Зупинити процес передачі земель до територіальних громад. Спочатку потрібно провести інвентаризацію земель для виявлення природних та напівприродних територій і надати їм відповідний природоохоронний статус.

2) Внести зміни до Земельного кодексу й надати природним або напівприродним ділянкам, у першу чергу пасовищам, сіножатям і самосійним лісам статус особливо цінних земель або земель природоохоронного призначення й у такий спосіб унеможливити зміну їхнього цільового призначення без погодження із центральною владою. Інакше ми ризикуємо втратити ці останні клаптики природи.

3) Пропозиція, розроблена вченим Віктором Заболуєвим, який агітує за підвищене оподаткування при використанні еродованих земель. Таким чином агровиробнику буде економічно невигідно обробляти такі землі.

3) Для виконання цілей зі збільшення частки природоохоронних територій потрібно зобов’язати територіальні громади переводити частину земель у такі території або ж збільшити їхній екоподаток, поклавши функцію створення охоронного фонду на державу. Окремо варто зупинити нецільове використання екофондів, які часто йдуть на благоустрій.  

4) Сьогодні вже існує закон Про викуп земель для вирішення суспільних потреб. Саме на такі потреби й варто направляти кошти екофондів – викуп державою еродованих земель у приватних власни_ць і територіальних громад для подальшого збільшення площі відновлених природних екосистем і розширення природоохоронного фонду.

5) Приватна природоохоронна ініціатива (викуп земель меценат_ками, громадськими організаціями з поступовим відновленням і передачею в заповідний фонд).

Катерина Сорока, Ecole des hautes études en sciences sociales

Українська модель ведення аграрного бізнесу добре вписується у глобальний продуктивістський капіталізм. Тут використовують ті ж технології, машини для обробітку, пестициди, добрива і ті ж підходи до виробництва їжі.

З одного боку, радянська аграрна сфера була теж продуктивістською, але вона мала на меті виробництво продуктів харчування для задоволення потреб населення. А в 90-х до України приходить капіталістичний спосіб виробництва у сільському господарстві, центральною метою якого є не нагодувати людей, а отримати прибуток. Земля стає ресурсом для отримання якомога більшого прибутку, без огляду на засоби. Тому землі починають інтенсивно насичувати пестицидами, добривами та гібридним насінням, зокрема соняшника й кукурудзи. Таке насіння дуже вразливе до шкідників і потребує великої кількості хімікатів для захисту рослин. У підсумку ці речовини опиняються в ґрунті й водах, забруднюючи довкілля.

Велика кількість власни_ць сільськогосподарських підприємств – це інвестор_ки, які прийшли у цю сферу без аграрної освіти. Один із прикладів, з якими я зітикнулася під час дослідження аграрної сфери в Україні, ілюструє входження глобальних технологій в українське сільське господарство разом з агрохімічними транснаціональними корпораціями. Це відбувалося на початку 2000-х рр. У той час представни_ці таких компаній створювали попит на свою продукцію в сільськогосподарських виробни_ць та пропонували свої пестициди, насіння, обіцяючи їм підвищення врожайності та конкурентоспроможності на українському та світовому ринку. На початку вони продавали ці товари з великою знижкою.

Наступний приклад стосується безальтернативності вибору способів виробництва. Один із власни_ць, колишній голова колгоспу, а тепер власник невеликого аграрного господарства, каже, що просто змушений сіяти ці монокультури – соняшник та кукурудзу, – зменшувати кількість пасовищ та інтенсивно використовувати хімічні засоби. Інакше він не зможе конкурувати з іншими виробни_цями за капіталістичного способу виробництва, а його працівни_ці втратять роботу. За рахунок цього, за його словами, агрокомпанія зберігає неприбуткову молочну ферму й порівняно пристойні заробітки для найманих працівни_ць на селі.

Отже, в українських умовах склалася ситуація, коли всі виробни_ці мають грати за правилами ринку й не зважати на проблеми довкілля, які може викликати їхня діяльність. Для зміни цієї системи потрібно в рамках тієї ж земельної реформи переосмислити, яке сільське господарство нам потрібне, і що з цього вийде в майбутньому. Потрібно поставити під питання продуктивістський підхід, за якого навіть «органічна продукція» має постачатися на експорт і приносити більше прибутку.  

Ібрагімова Найля, кооператив «Лонго Май»

Наш кооператив знаходиться в селі Нижнє Селище Хустського району Закарпатської області. Ми належимо до всеєвропейської мережі кооперативів «Лонго Май», яка налічує понад 40 років. Перший кооператив мережі заснували на півдні Франції студенти після революційних подій 1968 р. Наш кооператив займається загалом виробництвом органічної продукції, яка переважно споживається всередині самого кооперативу, а надлишки ми продаємо у локальних громадах, на ярмарках або ринках.

Важливою складовою для нас є також і політична робота: ми маємо своє радіо та газету.

В Україні наш кооператив існує вже 20 років. Тут ми спеціалізуємся на виробництві яблучного соку й використовуємо ресурс старих яблуневих садів, які були насаджені в Закарпатті ще за радянських часів. Отримані кошти ми спрямовуємо на соціальну активність на селі. У перспективі ми плануємо закласти власний мультифруктовий сад без інтенсивного способу обробітку. Тож нам не потрібно буде конкурувати з великими компаніями, які скуповують сировину в місцевих жител_ьок, забираючи весь урожай ще до того, як фрукти достигнуть.

Ми намагаємося також займатися соціально-політичними заходами. Так, раз на два роки ми проводимо в селі міжнародний театральний фестиваль, у якому беруть участь колективи з України та всього світу. У процесі підготовки ми отримуємо додаткові контакти та  включення місцевих жител_ьок у роботу кооперативу.

Окремою сферою роботи є розвиток зеленого туризму, до якої ми залучаємо друзів з України та з-за кордону для підтримання місцевих громад та популяризації місцевої історії.


Ілюстративний матеріал, використаний у статті, розроблений автор_ками виступів.

Контакти

  Україна, 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 99, кв. 1

+380 44 289-14-35

ukraine@rosalux.org

  rosalux.ukraine

©2021 Rosa Luxemburg Stiftung в Україні. Всі права захищено.

Search